Що може бути важливіше дитячої посмішки? Дитячі обійми? Дитяче «дякую»? Дитяче «Я Вас ніколи не забуду»? Дитяче «Я обов'язково повернуся»?
Та все!!! Усе, що вони роблять для нас найважливіше, і саме заради цього ми повертаємося в свою школу. Ми вчителі!!!
Школа – це особливе місто, це особливий світ. Світ, у якому ти забуваєш про метушню, бляклу повсякденність і оточуючі тебе з усіх боків проблеми. У світі дитинства все по-іншому. Все. Ніхто не говорить, що тут легко. Тут свої турботи, тут свої проблеми. Просто тут все по-іншому.
І завжди дратують знайомі, вони є у кожного вчителя, які говорять «Добре там тобі, ти відпочиваєш!» або «Що ви там робите?» Чому вони так думають? Чому вони думають, що ми, педагоги, нічого не робимо? Ну, звичайно, з роками ми до цього звикаємо і вже не так звертаємо на це увагу. Але з чого вони взяли? Звідки вони знають, що таке лінійка, що таке «Всі на змагання»? Що сказати дітям, щоб захотіли всі?
Тут ще й девіз потрібно, слоган знайти, скласти, вивчити, інакше ж буде нудно, пісню приготувати на захід, причому щоразу нову, потім п’ятихвилинка, нарада, педрада, засідання самоврядування, а тут ще й газету необхідно і крім всього цього уроки, уроки, уроки та мільярд справ, турбот. Їх просто неможливо перерахувати. До речі, напевно, через це ми всі повертаємося в школу, тому що немає вільного часу, нудьгувати ніколи! Ми ж, як діти, тільки великі!
А ось, наприклад спілкування з дітьми. З досвідом ти починаєш не працювати зі своїм класом, а жити разом з ним. Проживати зі своїми дітьми: і радість, і печаль, злети і падіння, перемоги і поразки, допомагати їм у будь-яку секунду, бо знаєш, вони тобі теж допоможуть.
Так чому ж ми приходимо і працюємо в школі? Відповідь проста. Емоції та спогади. Ось задумайтесь про свої спогади. Ви ніколи не згадуєте про школу лихого, не згадуєте проблеми, не згадуєте, як вам було важко. Ви просто не хочете це згадувати. У вашій голові тільки пісні, дискотеки, ігри, заходи, їдальня, походи, клас, лінійки, спортмайданчик, репетиції, виступи, колеги, батьки учнів, любов і, звичайно ж, ваші діти. Ми згадуємо це, тому що ми самі як вони, як діти!
Про учителя багато сказано і написано. Учитель – це не професія, а покликання. І з цим не посперечаєшся. Це дійсно так!
Учитель – це велика дитина? Ні! Ми вже не діти, ми дорослі. Дорослі, які хочуть бути дітьми. Тому, учителю, НЕ працюй учителем, а будь учителем! Живи дитинством!
Та все!!! Усе, що вони роблять для нас найважливіше, і саме заради цього ми повертаємося в свою школу. Ми вчителі!!!
Школа – це особливе місто, це особливий світ. Світ, у якому ти забуваєш про метушню, бляклу повсякденність і оточуючі тебе з усіх боків проблеми. У світі дитинства все по-іншому. Все. Ніхто не говорить, що тут легко. Тут свої турботи, тут свої проблеми. Просто тут все по-іншому.
І завжди дратують знайомі, вони є у кожного вчителя, які говорять «Добре там тобі, ти відпочиваєш!» або «Що ви там робите?» Чому вони так думають? Чому вони думають, що ми, педагоги, нічого не робимо? Ну, звичайно, з роками ми до цього звикаємо і вже не так звертаємо на це увагу. Але з чого вони взяли? Звідки вони знають, що таке лінійка, що таке «Всі на змагання»? Що сказати дітям, щоб захотіли всі?
Тут ще й девіз потрібно, слоган знайти, скласти, вивчити, інакше ж буде нудно, пісню приготувати на захід, причому щоразу нову, потім п’ятихвилинка, нарада, педрада, засідання самоврядування, а тут ще й газету необхідно і крім всього цього уроки, уроки, уроки та мільярд справ, турбот. Їх просто неможливо перерахувати. До речі, напевно, через це ми всі повертаємося в школу, тому що немає вільного часу, нудьгувати ніколи! Ми ж, як діти, тільки великі!
А ось, наприклад спілкування з дітьми. З досвідом ти починаєш не працювати зі своїм класом, а жити разом з ним. Проживати зі своїми дітьми: і радість, і печаль, злети і падіння, перемоги і поразки, допомагати їм у будь-яку секунду, бо знаєш, вони тобі теж допоможуть.
Так чому ж ми приходимо і працюємо в школі? Відповідь проста. Емоції та спогади. Ось задумайтесь про свої спогади. Ви ніколи не згадуєте про школу лихого, не згадуєте проблеми, не згадуєте, як вам було важко. Ви просто не хочете це згадувати. У вашій голові тільки пісні, дискотеки, ігри, заходи, їдальня, походи, клас, лінійки, спортмайданчик, репетиції, виступи, колеги, батьки учнів, любов і, звичайно ж, ваші діти. Ми згадуємо це, тому що ми самі як вони, як діти!
Про учителя багато сказано і написано. Учитель – це не професія, а покликання. І з цим не посперечаєшся. Це дійсно так!
Учитель – це велика дитина? Ні! Ми вже не діти, ми дорослі. Дорослі, які хочуть бути дітьми. Тому, учителю, НЕ працюй учителем, а будь учителем! Живи дитинством!
Немає коментарів:
Дописати коментар